Тема 14. Російський балет: магія добра та краси

Те, що називають натхненням,є не що інше,

як поєднання праці та волі, наслідок великої

інтелектуальної і фізичної напруги,

насиченої любов"ю.

Галина Уланова

Статуетка - зменшена копія
пам"ятника Галині Улановій
у Стокгольмі

  

   Історія світового балету зберегла багато легендарних імен. У Стокгольмі, столиці Швеції, споруджено пам"ятник. У бронзовій скульптурі втілено образ видатної російської балерини Галини Уланової.

     У Росії балет набув поширення у XVIII ст. Тут упродовж тривалого часу працював один із представників французької школи класичного танцю Шарль Дідло. На петербузькій сцені він поставив чимало балетних вистав,у яких виступала Авдотья Істоміна.

Авдотья Істоміна

     Становлення російської школи класичного танцю у ХІХ ст. пов"язане з діяльністю талановитого балет майстера Маріуса Петіпа , який поставив понад 60 балетів,зокрема з музикою Петра Чайковського (1840-1893) - автора трьох знаменитих балетів : "Лебедине озеро" , "Спляча красуня" , "Лускунчик".

   

Портрет Петра Чайковського

П. Чайковський надав балетній музиці глибинного психологічного змісту, використавши в ній принципи симфонічного розвитку. Він вважав, що балет здатний виражати складні почуття, велич душі людини. Співтворчість композитора з балетмайстром М. Петіпа збагатила танцювальну лексику, утвердила нове розуміння балетної драматургії.

      Зіркою першої величини в російській трупі С. Дягілева стала балерина Анна Павлова (1881-1931) . До неї  у балеті панував віртуозний блиск, культ танцювальної техніки. Анна Павлова створила еталонні образи високої духовності, краси, щирості. осмисленності кожного жесту, пози, руху. Серед них - "Лебідь" К. Сен- Санса, "Вальс" із "Шопеніани". Гастролі росфйської балерини на всіх континентах забезпечили Анні Павловій грандіозний успіх. Вона стала легендою балетного мистецтва.

Анна Павлова

Сцена із "Ромео і Джульєтта"  (С. Прокоф"єв)

  

   Славу російського балету на світовій музично- театральній арені закріпив вихованець Петербузької школи - Сергій Прокоф"єв (1891-1953). Вершиною творчості композитора вважають балет-трагедію "Ромео і Джульєтта" , який завдяки новаторській трактовці хореографії, розвитку став геніальним втіленням шекспірівських глибоко психологічних образів, загальнолюдських конфліктів. Він розпочинає експериментальний пошук нової музичної і пластичної мови, драматургічних і оркестрових засобів.

     Музику балету пронизують домінантні мелодичні лінії - лейттеми, які пов"язують низку образів - портретів в єдине ціле. Стрімка і польотна тема Джульєтти - дівчинки, мрійливо - задумлива і сумна - Ромео, ексцентрична і життєрадісна - Меркуціо, суворохоральна - патера Лоренцо, трагічно-загрозлива - тема ворожнечі родин Монтеккі й Капулетті. У низці хореографічних образів неначе оживає дух епохи Відродження!

     

     Незабутні прокоф"євські образи Джульєтти і Попелюшки втілила Галина Уланова. Актриса збагатила традиції лірико-романтичного танцю Анни Павлової, сповнила характеристики хореографічних героїв психологізмом, особливою поетичністю, багатою гамою емоційних нюансів. Героїням Г. Уланової  притаманні зовнішня скромність і водночас внутрішня дешувна сила.

Сцена з балету "Лускунчик"

Пабло Пікассо. Балерини

Славу своїх видатних попередників гідно продовжили представники російської балетної школи наступних поколінь. Незабутні образи , створені Майєю Плісецькою, Катериною Максимовою, Володимиром Васильєвим, Уляною Лопаткіною, Діаною Вишневою, Миколою Цискарідзе та багатьма іншими сучасними солістами російських театрів опери і балету, викликають справжнє захоплення глядачів. Значний внесок у розвиток хореографічного мистецтва належить балетмайстерам Леоніду Лавровському, Вахтангу Чабукіані, Юрію Григоровичу  та ін. Нині російський балет відомий у всьому світі, жодна країна не може зрівнятись з ним у цій мистецькій царині.

Тема 2.  Скульптура - гімн людині

Скульптор має у своїх творах

висловлювати стан душі.

Сократ

Образи античної скульптури

     Важливий етап розвитку архітектури - доба Античності, ідеалами якої було  створення образу розвиненої людини. Саме тому митці Давної Греції (Мірон, Фідій, Поліклет, Пракситель, Скопас) активно використовували у своїй творчій практиці різні жанри скульптури із головним зображенням людини: побутовий, міфологічний, ню (оголений) та анімалістичний.Слід зазначити, що у давньогрецькому мистецтві існували як одиничні скульптури, так і скульптурні групи.  

     

Дискобол

     Одним із видатних скульпторів Давньої Греції був Мірон ( V ст. до н.е.) , який вирізнявся реалістичністю створених образів. Це знамениті бронзові статуї "Дискобол" та "Афіна і Марсій".

     

     Знаменитий Дискобол - метальник диска - зображений у той момент, коли, відкинувши назад руку з важким диском, він уже готовий метнути його вдалину. Це кульмінаційний момент дії, що віщує про наступну мить, коли диск зметнеться в повітрі, а постать атлета випростається в ривку.

     Ще один твір Мірона - скульптурна група "Афіна і Марсій". Митець вибрав дуже драматичний момент. Богиня кинула флейте, оскільки гра на цьому інструменті спотворювала її обличчя, а Марсій підкрався, щоб підняти флейту. Але ось з"являється Афіна і прирікає прокляття всякому, хто підніме інструмент. Марсій з перелякую відскакує назад. Художника зацікавив, очевидно, контраст між фігурами Афіни , ідеалу олімпійського божества, і сатира Марсія, дикого демона природи.

Афіна і Марсій

   

     Ідеально правильні пропорції, на основі яких може бути відтворене людське тіло в скульптурі, прагнув знайти Поліклет (V ст. до н.е.). Врешті-решт скульптор знайшов образ,який став своєрідною нормою і прикладом для наслідування. Поліклет математично точно розрахував розміри всіх частин тіла, їх співвідношення між собою. За одиницю вимірювання він взяв зріст людини. Щодо зросту голова становить одну сьому частину, обличчя і кисті рук - одну десяту, ступня - одну шосту. Усе це він виклав у трактаті "Канон". Свій ідеал атлета-громадянина Поліклет втілив у бронзовій статуї юнака зі списом - "Дорифор". Поліклет найяскравіше висловив у скульптурі ідеал своєї епохи - всебічно розвинену, здорову особистість.

Поліклет. Дорифор

     Далі розвинув досягнення грецьких майстрів у галузі скульптури Фідій (IV ст. до н.е.) Він зумів вдихнути в образи класичної краси життя, показати велику духовну силу людини, її гідність, яскраво схарактеризувати кожного героя,створити грандіозні твори, сповнені глибокого внутрішнього змісту. Найвидатнішою скульптурою Фвдвя самі греки вважали твір "Зевс Олімпійський", створений для храму Зевса в Оімпії.

Статуя Зевса Олімпійського -
одне із семи чудес Давнього світу

Скопас. Вакханка

     Мотиви патетичної героїки в античній скульптурі розвинув Скопас (IV ст. до н.е.) Відомою його скульптурою є "Вакханка" , яка відтворює пластику рухів, характеризується виразністю й емоційністю композиційного рішення.

     Прикладом втілення драматичної експресії є скульптурна група " Лаокоон" роботи Агесандра, Полідора та Афінадора. Сюжет "Лаокоона" взято з розповідей про Троянську війну. Троянський жрець Лаокоон був покараний богами за те, що переконуав своїх співгромадян не довіряти грекам і не заносити до міста дерев"яного коня. За це боги наслали на нього велетинських зміїв, які задушили Лаокоона та його синів. Скульптура зображує відчайдушні й даремні зусилля героїв вивільнитись з лабетів чудовиськ, які здавили тіла трьох жертв: марність боротьба і невідвородність загибелі очевидні.

Агесандр, Полідор, Афінадор.
Лаокоон

 

Пракситель. Афродіта Книдська

    

    Пракситель (IV ст. до н.е.) - натхненний співець жіночої краси,шанованої греками. У теплій грі світла й тіні, як ще ніколи до цього, засяяла під його різцем краса жіночого тіла. Пракситель зобразив у мармурі не просто жінку, а богиню. У плавності контурів та ідеальних пропорціях тіла, у зворушливій природності її пози, у її погляді, "вологому і блискучому", Пракситель вдтворив, за свідченния древніх, ті великі начала, що втілювала в грецькій міфології Афродіта : Красу й Любов.

     Грецьке пластичне мистецтво стало втіленням аполлонійської моделі античної культури. Аполлон уособлював не лише ідеал краси, а й раціоналістичне сприйняття світу. Тому пластичному мистецтву притаманні почуття міри, самообмеження, свобода від диких порухів, раціоналізм пропорцій у їх божественній гармонії. Гарні овальні форми набули ідеальних рис: великі очі з підкресленими повіками, виразний рот, високе чоло - це так званий "класичний грецький профіль". Таких самих узагальнених рис набувало й тіло.

Тема 13.   За лаштунками японського театру

Ховається за хмари часом місяць,

щоб відпочили очі

у людей.

Мацуо Басьо (переклад Івана Бондаренка)

     В історії японського театрального мистецтва одне зі значущих місць належить театру Но, що означає "театр майстерності".  П"єси цього театру увійшли в історію японської культури як твори великої художньої цінності, оскільки в них сценічна майстерність завжди пов"язана з глибокою драматургією.

Маски театру Но

     Мистецтво актора театру Но не було натупалістичним, вистава будувалась на художній умовності - символіці жестів, рухів, дій, декорацій. Так, конструкції з легких бамбукових рам, обтягнутих тканиною, могли означати найрізноманітніші речі : і палац, і халупу,  і колиску, і гори, і колодязь. Зміна обстановки на сцені та розвиток дій відбувались завдяки переходу акторів  з одного місця сцени в інше.   Наприклад, якщо актор стояв до хору спиною, це означало, що він стежить за сходом сонця, а коли він повертався до хору обличчям - що він дивиться на захід. 

     Повільні рухи акторів , які то ледь підносили носок ноги, не відриваючи при цьому від підлоги п"ятки, то підносили п"ятку, не відриваючи носка, здавалися  дивними. Вражали їхні умовні жести , символіка рухів і дій, коли невеличкий стрибок з підставки на підлогу сцени означав, що героїня кинулась в річку, а змах баготом - рух вершника. 

Сьогун, який опікувався театром Но

    Рух правої дійової особи,яка сиділа в умовному човні і тимала в лівій руці весло, глядач мусив сприймати як переправу на інший берег річки, а якщо виходили персонажі з бамбуковими палицями , прикрашеними травами, - це могло підказати глядачеві , що на сцені з"явилися косарі. Віяло могло означати і меч, і дзбан з вином, і чарівний жезл. Танці - то незвичайно повільні, урочисті, то, навпаки, з різкими стрибками - означали танець і божества , і воїна тощо.

      Усі дійові особи , закінчивши роль, не залишали сцену, а завмирали в її глибині, ніби виключаючи себе своєю нерухомістю з поля зору глядачів.

     Активним учасником подій був хор: він коментував дію, вів із акторами діалоги, розповідав про дійових осіб тощо.

Розквіт цього своєрідного театрального  жанру припав на XIV-XV ст. Тоді сцена театру Но була піднята над підлогою і відкрита з трьох боків; вона мала ефектний задник, на золотому тлі якого було зображено розлогу сосну. Особливо вражали блискучі, багаті  костюми акторів, майстерно виконані дерев"яні маски , що були взірцем ужиткового мистецтва - їх зберігали в особливих дерев"яних ящиках як священні реліквії.

     На заднику сцени розміщувались музиканти - вони грали на флейті й двох барабанчиках , що нагадують за формою пісковий годинник.

     Своєрідний літературний монтаж мали оригінальні тексти п"єс : прозаїчні та віршовані частини , із введенням у їх тканину цитат з класики, послідовно чергувались. Отже, театр Но можна вважати синтезом музично-театрально-танцювального мистецтва.

     У XV-XVII ст. провідним жанром японського національного таетру стає театр Кабукі ( кабу - пісня і танець). Загалом слово "кабуку" мало багато значень, зокрема "модно й екстравагантно вдягатись", "жартувати", "фліртувати", "розважатись". А ієрогліф "кі" означав "акторка", "куртизанка". У ХІХ ст. цей ієрогліф було змінено на інший, що звучав так само, але означав "уміння", "майстерність".

Пам"ятник О -куні -
основоположниці театру Кабукі

   

  Головним у мистецтві Кабукі XVІІ ст. була демонстрація талантів танцівниць. А починаючи з 1636 р. акторок замінили чоловіки, що стало традиційним для цього театру. Центр уваги в мистецтві Кабіку було перенесено з чуттєвої і фізичної привабливості виконавців на акторську майстерність.

     

     У Японії існувало два театральні центри - Кіото та Едо, де розвивались різні стилі мистецтва Кабукі. Для вистав Кіото був характерний м"який, чуттєвий стиль, в Едо переважала військова тематика, тому стиль був мужнім.

     

Сцена театру Кабукі

Актори театру Кабукі

       З 1664 р.  обов"язковою ознакою театру Кабукі стала завіса, що запиналася. Починаючи з XVIII ст. перпендикулярно сцені зводили довгий поміст, який нализив акторів до глядачів. Тоді ж відомий драматург і невтомний винахідник сценічних ефектів  Намікі Сідзо вперше у практиці світового театру створив і з великим успіхом використав сцену, що оберталася.

    Для акторів було розроблено певний грим, костюми, перуки, систему жестів , поз, рухів і модуляцій голосу. Актори спеціалізувались кожний у своєму амплуа і передавали секрети майстерності своїм учням і послідовникам разом зі сценічним ім"ям. Так утворились, ставши традиційними., акторські династії, що налічують багато поколінь виконавців.

     Найвідомішою постаттю в драматургії Кабукі був Мондзаемон Тікамацу (1653 - 1724), якого часто називають японським Шекспіром. Він створив шедеври, що їх і досі можна побачити в репертуарі театру.

Пам"ятник Мондзаемону Тікамацу

     У першій половині XІХ ст. на сцені театру Кабукі з"явились вистави з життя городян, з їхніми соціальними і сімейними конфліктами, а також видовища, що показували жахливі історії з привидами і страшними, кривавими сценами вбивств.

     Театр Кабукі й сьогодні живе активним творчим життям, багато гастролює різними країнами, даруючи глядачам велику насолоду від майстерності акторів.

Земля - це величезний театр, 

у якому одна і та сама трагедія грається

                                                                                      

під різними назвами.

Вольтер

     Колискою театрального мистецтва є давньогрецький театр.Він виник у VI ст. до н.е. Вистави відбувались  під відкритим небом. Вони були доступні усім людям. За вхід на виставу бідняків гроші сплачувала влада. Лави для глядачів вирубували на  кам"янистих схилах пагорба. Така зала для глядачів називалась театроном. Зрозуміло, в такому величезному театрі  неможливо було роздивитись ані міміку акторів, ані деталі їх костюмів, тому актори виступали в масках. Актори змушені збільшувати свою фігуру, для чого використовували котурни - взуття на високих дерев"яних підошвах. Жіночі ролі виконували чоловіки. У грецькому театрі не було декорацій.

Античний театр у Таорміні

    

   Духовний розквіт Греції VI - IV ст. до н.е. пов"язаний з іменами великих драматургів Есхіла, Софокла, Еврипіда   та  Аристофана.

 Ім"я першого асоціюється зі становленням нації. "Батько трагедії"(він створив понад 100 трагедій)  Есхіл збільшив кількість дійових осіб з двох до трьох, у його п"єсах зросла роль діалогу. Саме йому приписують уведення розкішних костюмів і масок, котурнів.

Софокл порушив такі проблеми, як ставлення до релігії, інтереси особистості, інтереси держави тощо. 

Творчість Еврипіда  пов"язана із  початком занепаду , що знайшло відображення у таких трагедіях, як   "Медея" , "Іфігенія в Тавриді" тощо

А творчість  Аристофана - зі жвавими, легкими, дотепними комедіями, сповненими усіляких несподіванок. Для неї  характерні бутафорність, строкатість костюмів, ярмарковий жаргон (заміжнім жінкам заборонялось відвідувати комедії).

     Саме твори цих давніх драматургів вплинули на розвиток світового театру.

     У розділі "Театральне мистецтво" ви ознайомитесь з іншим стилевим напрямом драматичного мистецтва, а саме - японським театром Но і Кабукі, а також з таким чудовим видом театрального мистецтва, як російський балет.

Театр Діоніса в Афінах у римські часи